два франки можна піти від 10 до 16 год. і сидіти перед Тіціяном, Мурільо, Рафаелем, Мане, Делякруа й переноситися думками в країну справжніх іонічних і доричних колон, під старовинні портали старо-грецьких храмів, бути присутніми і брати участь на святі самого Парнаса. Забуваються тоді й стоптані черевики й протерті з „габою“ штани…
Не хочеться думати в такі хвилини ні за крамничку, що повз неї пробігаєш, як злодій, ні за сердиту консьєржку, що вже двічі чи тричі нагадувала за кімнату… Зникає з пам'яті й дошкульний поліцай, який так чемно, але так категорично нагадує „М-сьє, спати в саду не дозволено!“..
Особливо приємно ходити по Лувру в ясний соняшний день, що так рідко тут трапляється. Зате, коли випаде такий день, яке багате море фарб. Як грають вони в золотих, срібних, фіялкових, оранжових проміннях сонця всіма кольорами веселки.
Як втричі ніжнішим стає, сердешно м'який, такий ніжний, з такою лагідністю форм, увесь соняшний Рафаель (Романська школа 1483—1520 рр.) і в „Св. семействі“, і в „портреті чоловіка“, і особливо, в „святому баптистові“ і в інших малюнках, де ця властива виключно Рафаелеві м'якість форм у передачі людини и до того приваблює й чарує, що мимоволі стаєш „грішником“ — одразу закохуєшся в мужчину, іноді навіть більш ніж у Мадонну…
А ласкаво замріяний, такий переконливий, і такий м'яко-рішучий Вінчі (Фльорентійська шк. 1452—1519 рр.) теж зі своїми на „біблійні“ теми полотнами — „Св. Діва з дітьми“, таким же прекрасним, як у Рафаеля, — „Баптистом“ і знаменитою „неувядшою“, навіть після замаху злочинця“ непередаваною ніжністю краси, — Джіокондою…
Така скромна вона на тлі води, трави й пагорків, поміж двох мініятюр Рафаеля — „Св. Юрка“, „Св. Ти-
