„По синьому морю“… говорили, що тенором.
— Коли ж перейшов до трупи професійної — дириґент доручав співати Возного.
— Самий справжній ліричний баритон!
Дехто з професорів співу гадав, що у мене цілком яскрава „октава“.
Городовенко ж визначив коротко:
— Бас.
Зрозуміло, що такий необмежений, у кільканадцять октав діяпазон мого виключного голосу, переконав, кінець-кінцем, французького повпреда, і я поїхав… як представник Товариства Культурного Зв'язку з закордоном.
Додавати тут про те, що „Думка“ і без мене співала добре, і що в моїй допомозі басам не було вже такої нагальної потреби — я вважаю, із притаманної мені скромности, зайвим.
Але відзначити той факт, що напередодні самого від'їзду французький уряд зацікавився місцем мого народження і всіма моїми предками, аж до третього коліна включно, — слід.
Точно за анкетою:
— Що робила ваша бабуня до революції?
— І чи був у вас дідусь… а коли ні, то чому?..
Покінчивши кінець-кінцем з анкетами, візами, пашпортом, окрвійськоматом, жилкоопом, дружиною… всіма знайомими, знявшись з обліку і „харчового довольствія“, забравши гонорар по всіх редакціях, віддавши розпорядження своїм замам, зробивши кілька доповідів на останніх засіданнях і загзборах, попрощавшись зі всіма друзями і товаришами…
Попрохавши і пообіцявши:
— Не забувати і писати!..
Я зрештою, уже в самий останній час згадав, що а з самим Наркомом освіти, тов. Скрипником так і не побачився перед від'їздом.
І не чемно і не по-діловому…
