Сторінка:Дніпрові хвилі. №1 (1912).djvu/2

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

2

№ 1

Не все робилося так, як бажалося; не про всі справи говорилося те, що хтілося сказати, а найголовнійше — не у свій час подавалися всякі звістки, та й сама часопись виходила — ніде правди діти — не дуже то справно. І за це справедливо нарікав на нас де-хто з передплатників наших. Але ж на це мусимо сказати, що не од нас часом залежало те, на що нарікали читачі: були перешкоди, яких ніяк не можна було нам подолати, а найголовнійше зупиняло нас те, чим журяться трохи не всі украінські часописі, оповіщаючи, що „доля нашого видання, мовляв, лежить у руках самих читачів“! Думка була один час і зовсім припинити видання „Дніпрових Хвиль“, бо коли громада так недружно іх піддержує, то, може, вони нікому й непотрібні... Та ось почали надходити до нас листи од читачів, і раз-у-раз стояло у тих листах, щоб не припиняти видання, не кидати роспочатоі справи, а вести далі „Дніпрові Хвилі“. Оці листи додали нам духа й одваги роспочати видавання в новому році, звісно, з надією, що прихильники наші допоможуть нам і передплатою.

Гадаємо, що „Дніпрові Хвилі“ при всіх своіх хибах таки вносять якусь частку у загальну культурну роботу на нашій рідній ниві.

Вони весь час — стояли на сторожі інтересів освіти нашого наро-

ду на його національному грунті, обороняючи ці інтереси перед місцевими просвітними інститущями та виданнями, які занедбували саме національний бік освітньоі справи на Катеринославщині. „Дніпрові Хвилі“ постійно і систематично стежили за тією невеличкою роботою, яка провадиться у нас на ниві украінськоі просвіти, підтримуючи цю роботу і обстоюючи іі потребу й велику вагу. І от думаємо собі: коли у самому Катеринославі виходить аж чотирі чималих газети російською мовою, і росходяться вони по всьому краю, знаходять собі читачів, то невже не знайде стежки до читача невеличка часопись рідною мовою, часопись, яка говорить про наші найближчі справи, про наше власне культурно-громадське життя, пригадує нам про давню бувальщину, про те, що „було колись та не вернеться“! Може ж таки наші „Хвилі“ та протопчуть собі стежку у такі кутки, куди ще не залітало друковане украінське слово, може навернуть до украінства тих, що забули, або й не знали ніколи, хто вони, чиі сини, яких батьків, — і коли вони дійдуть до таких кутків і розбудять у людей інтерес до рідноі справи, то, значить, не марно пішла наша праця, значить, варто було заходитись коло видавання украінськоі часописі у Катеринославі.

З вірою в те, що й наша робо-