ту старшину, то це було ще гаразд, бо коли братчики знали за ким-небудь з старшини якусь провину або неправду, то тут же таки починався страшенний галас, товариство роспочинало лаяти старшину й гнати іі з посади. Кошовому, наприклад товариство кричало: „покинь, скурвий сину, своє кошевья, бо ти вже козацького хліба наівся! йди собі геть, негідний сину, ти для нас нездатен! положи свою булаву, положи!“…
Скинувши стару старшину, рада приступала до виборів новоі. Перш усього вибірали кошового. Ця справа захоплювала все зібрання. Кожен курінь бажав провести свою кандидата; на майдані здіймався страшенний галас й метушня; чутно було крики окремих імен і лайки. Кожен з товариства мав право виставляти кандидата на кошового, кого лічив здатним до такоі поважноі посади; хто не хотів вказаного кандидата, лаяв його, доводив про його нездатність та нікчемність. Але кандидати, почувши своє ймення, повинні були зараз же втікати з ради до свого куріня і вижидати, чим скінчаться вибори. Як тілько виявлялося, хто найбільше бажаний у кошові, з юрби одділявся десяток або й більше козаків, і йшли до того куріня, до якого належав ухвалений кандидат. Послідній, почувши, що його обібрали, не згожувався, одмовлявся од такоі чести, але його не слухали, брали по-під руки, підпихали з-заду, штовхали в боки й тягли на раду, вигукуючи: „йди, сякий такий сину, бо тебе нам треба, ти тепер наш батько, ти будеш в нас паном“! Притягши обранця на серед майдану, оповіщали, що його обібрано кошовим і давали йому в руки булаву. Давній звичай вимагав, щоб кандидат одмовлявся од такоі чести і тілько після третього разу давав свою згоду. Тоді довбиш вітав нового кошового, бьючи у литаври, а з товариства виходили сивоусі діди, найповажнійші козаки, підходили до його, посипали його снігом або піском, коли ж було мокро, то мазати йому голову грязюкою, промовляючи: „бувай здоров, батьку!“ Робилося це за-для того, щоб обібраний памьятав, що він став вельможним паном тілько з ласки товариства. Кошовий вклонявся на всі сторони, дякуючи братчикам за честь, а ті під цей час вітали його криками: „будь, пане, здоровий та гладкий! Дай тобі, Боже, лебединий вік, а журавлиний крик!“ На при кінці вводили нового кошового в церкву й ставили його „в кошовському станку“, себ то на тому місці, де завше стояв кошовий (такий „станок“ можна бачити й тепер у Катеринославському музею імени А. Н. Поля).
Так же само вибірали далі військових суддю, осаула та писаря, давали кожному ознаки його січового достоінства і теж кожного обібранця вводили в церкву й ставили коло кошового „в станку“, призначеному для окремого члена з військовоі старшини. На цьому й кінчалася новорічня рада на Запоріжжі. На другий день раду знову було скликано, щоб обібрати нових військових „служителів“ і вирішити инчі справи.
Оттак відбувалися ради, коли все йшло звичайно, без непорозумінь та партійного поділу товариства Але траплялися й такі роки, коли доходило до заколоту та бійки. Між січовиками помітно буле дві партіі — сіромашня й заможні, які завжди ворогували між собою, і ця ворожнеча найдужче виявлялася під час виборів. Одна партія
