Чи в книгарнї гне він спину
Та архівний пил глита,
Не даючи очам впину,
Чи в поезиї вита;
Чи за гроші виправляє
Нїсенїтницї чужі,
Чи на розум наставляє
Дїток — водить по межі;
Поки сивий волос гляне,
Горе зігне в три дуги,
Поки бачить перестане
З працювання та нудьги.
Передвчасно гаснуть сили;
Инший думав тільки жить,
А вже трапив до могили,
Непорушливо лежить.
Стоять буднї, прийдуть сьвята, —
Він хвилинки не згуля;
Просять їсти немовлята, —
Мов кайданник заробля.
Був один… Він все до неба
Свої зори обертав,
Але… хлїба всюди треба,
То далеко не злїтав.
Сьвітлі думи він лелїяв,
Поривання чарівні,
