(За думою дума).
Вперше вірш цейвидруковано в Лейпцигу, в книжечці „Новые стихотворенія Пушкина и Шавченки“, р. 1859, стр. 22—23, під загол. „Думка“. Автографа немає. Аж цього року знайдено рукопис в Департ. Поліції разом з иншими поезіями, і виявилося, що дата цього вірша не 1846, II, як стоїть у д. Романчука, або по инших виданнях, а 30/XII 1844, і що заголовок його Н. Гоголю. І тепер нам стає зрозумілим, до кого це поет звертається:
Ти смієшся, а я плачу,
Великий мій друже, —
і в иншому місці:
Нехай, брате! А ми будем
Сміятись та плакать.
Де-які варіанти маємо і в Пражському Кобзарі, але вони гірші і, знати, редакція тексту в Пражск. Кобзарі ранійша за Лейпцигську. Текст в Кобз. Льв. 1867 та Кожанчиківському 1867 — однаковий, і в обох — 12 рядків, од слів „Не заревуть в Україні“ і кінчаючи „Та німоті плата“ — немає зовсім. Аж згодом видавці Львівськ. Кобзаря в додатках до 2-го тому додали ці 12 рядків з Лейпцигського видання. Таким чином за основу треба брати Лейпцигський текст, як пізніщий од Пражського. Текст Департ. Поліції, здається, нічим не відріжняється од тексту в вид. Романчука.
Одміни:
14, 4: плаче у самому серці, — в Праж.: у самого серця.
15, 6—7:
А що вродить з того плачу?
Нічого, мій брате! —
це варіант Пражського К., а в Лейпциг., на жаль, щось невиразне: „богино́ва, брате!“. Видавці Кожанчик., а за ними й Льв. 1867, читали це, як „боли́голов, брате“.
15, 11: своєі дитини, — в Праж.: рідноі.
15, 12—13:
За честь, славу, за братерство,
За волю Вкраїни, —
це варіант Лейпциг. вид., тілько там Краіни, що й треба лишити. В Пражск. К. значно гірший варіант:
