Прикрі житєві умови, в яких живе велика скількість женщин, кажуть надіяти ся, що кличі о політичні права женщин знайдуть відголос серед найширших верств. Женщина в нинішнім ладі не має домашного огнища, не може бути маеерию і не може бути такою жінкою, якою хотіла би. Зарібкова праця відриває її від родини, відриває від мужа і дітий і гонить за хлібом. Женщина найбільше відчуває сучасний суспільний “порядок”, який для збогаченя одиниць жертвує житя тисячів людий, розбиває родини, молодих людий робить каліками і старців кидає на жир нужді.
Доки женщини несьвідомі, ріжні непрошені опікуни можуть оповідати їм, що пануючий порядок буде тревати вічно. Але як женщини хоч трохи осьвідомлять ся, вони переконають ся, що в сьвіті все улягає змінам. Підчас боротьби за знесенє підданства і панщини, ті самі непрошені опікуни кидали громи на противників панщини. Так тепер виклинають і переслідують на кождім кроці жінок, котрі жадають політичних прав. Але як женщини хочуть скинути ярмо утиску і визиску, як хочуть жити по людськи і вилізти з болота, в котре їх запропастив визиск, мусять злучити ся в сильні організації, бо тільки спільними силами можна бороти ся з перемагаючим ворогом.
