заводово, коли доперва половина женщин стоїть при варстатах праці. Всі ті женщини удержують працею себе і часто цілу родину. Яке тяжке житя працюючої женщини, не будемо описувати, але доказаною є річию, що навіть найпильнійшій і найощаднійшій робітниці, не вдасть ся нічого з заробітку відложити на “чорну годину”, і що на случай недуги, безробітя, або породу она наражена на найбільшу нужду і поневірку. Не говорити о сталій не здібности до праці на случай нещасливого випадку або на старість.
Навіть якби всі дорослі женщини могли вийти замуж і звалити всі турботи о удержанє родини на плечі мужів, нічо би їх не увільняло від обовязку борби о політичні права. Після статистики з року 1900, було в цілій Австрії на 100 женщин, в віці від 15–45 літ, заледви 48 замужних. Більше як половина женщин не має зовсім можности вийти замуж; ціле житя вони засуджені на власну працю і самі мусять перебути тверду дорогу житя. Працею своєю пригинають ся до твореня богацтва але для себе заледве здобувають нужденне удержанє; всюди ними гордять і зневажають.
З женщинами ніхто не числить ся, не оцінює ся їх праці належно, бо вони відсунені від законодавства не мають впливу на народну політику. Гріхи поповнювані на женськім пролєтаріяті, є наслідком безборонности женщин. Коли в рішаючих хвилях важить ся судьба суспільних певних реформ, женщини не можуть заявити про свої переконаня або вплинути на праводавців — бо не мають права голосованя. Їх бажаня не входять в рахубу і бачимо, що при всіх суспільних реформах, обходячих женщини або їх зовсім поминули, або впровадили не вдоволяючі реформи.
