сів на його місце. Але недовго прожив він після цього і помер у Київі 27 грудня 1070 року, маючи всього 49 літ віку. Незадовго до смерти почав він збіратись походом проти болгарів на поміч візантійському імператору, але не судилось йому вступити в тропу свого прадіда, теж Святослава. Тіло його перевезено було до Чернігова і там поховано в соборі св. Спаса. Ще до того часу, як перейти у Київ заложив Святослав у Чернігові на Болдиних горах манастир в честь Єлецької Божої Матери. Йому хтілося, щоб манастир не уступав своєю величністю печерському манастиреві в Київі; він закликав грецьких майстрів і вони будували головну церкву в манастирі.
Святослав був дуже освіченою, як на свій час, людиною. Він зібрав у себе велику бібліотеку і заохочував до науки своїх бояр. Року 1073 він ізвелів діякону Іоану перекласти з грецької мови на руську книгу грецького вченого на імя Василя про ріжні наукові справи. Книга ця, яка зветься Ізборником Святославовим, збереглася до цього часу. На одній з її сторінок намальовано самого князя Святослава з його родиною, жінкою і пятю синами. Святослав з вусами, без бороди; на йому й на синах довгі кафтани з поясами, на головах високі сині шапки; на князеві поверх кафтана зелена керея, чоботи теж зелені.
По смерти Святослава почалася довга й завзята боротьба за Сіверщину між його потомками і князями з роду Володимира Мономаха, його небожа. Боротьба ця тяглась мало не сто літ. На останку Сіверщина зосталася в роду Святослава, але під час цієї боротьби од неї
