само почали вони помалу переміняти давні громадськ порядки на Сіверщині й приборкувати сіверських князів, яких спочатку були полишили на їхніх уділах. Це мабуть було причиною того, що Сіверські князі почали тягти сторону Москви в її боротьбі з Литвою, і р. 1508 Сіверщипа одійшла до Москви. Забравши в свої руки Сіверщину, Москва заходилась одразу касувати її старі громадські порядки, поскидала князів, заборонила сходитись на віча і настановила по городах своїх воєвод. Се видно не дуже подобалось сіверському людові, бо коли на початку XVII століття почався на Московщині заколот і в Сіверщину прибув з Польщи претедент на Московське царство, який називав себе царевичем Дмитром, ніби-то сином царя Івана IV-го, — то багато людей з Сіверщини пристало до його і допомогло йому скинути царя Федора Годунова й самому захопити царський престол.
Одначе згодом Польща з Литвою подужали Москву і р. 1619 (по Деулінському замиренню, потверженому в році 1634 Поляновською умовою) одірвали Сіверщину од неї. Не довго попанувала цим разом Польща на Сіверщині, але встигла позаводити в усьому свої порядки і таки значно поширити свій вплив на громадське життя в краї. Одібравши Сіверщину на себе, польський уряд в 1620 році прислав своїх комісарів „на ординацію замковъ одъ Москвы рекуперованыхъ, для одбирання замковъ сѣверскихъ одъ Москвы, такъ тежъ и для ревидовання правъ одъ людей стану духовного, яко и дворянъ, сыновъ боярськихъ, якъ зачимъ хто всякіе добра ойчизніе держитъ“ — такъ писано було в урядовій грамоті.
