воєводу в Ніжин, а в 1663 році гетьман Бруховецький, запобігаючи царської ласки, умовився в Москві, що воєводи мають бути ще в Стародубі, Новгороді Сіверському, Глухові й Батурині. Воєводи почали втручатися в місцеве життя, у внутрішні розпорядки на Україні, навіть вмішувались в справу вибору гетьманів.
Після Богдана Хмельницького південна Сіверщина ще де-який час була театром війни. В 1659 р. гетьман Іван Виговський повстав проти Москви і почав вигонити московське військо з України. Царський воєвода князь Трубецкой вирушив проти Виговського і обложив Конотоп, де зачинився ніжинський полковник Грицько Гуляницький. Два місяці облягали його москалі, обстрілюючи місто з гармат і не раз пробуючи добути його приступом, але Гуляницький успішно оборонявся з своєю невеличкою, але хороброю залогою. Тимчасом на поміч вирушив гетьман Виговський з козацьким і татарським військом. Під селом Соснівкою недалеко од Конотопа напав Виговський на москалів ранком 28 червня. Сталася завзята бійка. Татари обійшли москалів з-заду, а козаки приперли їх до переправи через болотяну річку Куколку. Московське військо було геть чисто розгромлене. Тридцять тисячів москалів полягло в бою, а багато попало в полон. Князі Пожарський і Львов взяті були в полон. Решта війська кинулась утікати, одступаючи на Путивль. Та тільки ця перемога мало принесла користи Виговському: просте козацтво й селянство не довіряло йому, вважаючи, що гетьман обстоює інтереси старшини козацької, а не простого люду, та й спілка Виговського з поляками була народові не до впо-
