шов він з своїм військом на Полтавщину і скинув Івана Бруховецького, од якого одкинулися козаки й поспільство за те, що він підлабузнювавсь до Москви і допустив московських воєвод на Україну. Дорошенко, як кілька років перед тим Виговський, вигнав москалів з України, але не вдержав у своїх руках влади над лівим берегом. Як тільки він виїхав звідси у свій Чигирин, полишивши наказним гетьманом чернігівського полковника Демка Многогрішного, цей зараз же почав зноситись ізнову з Москвою. Він скликав раду в Новгород-Сіверському і на цій раді старшина постановила знову піддатися під московського царя. Многогрішного обібрали за гетьмана і він почав називати себе гетьманом Сіверським. На початку 1669 року в Глухові було скликано раду. На цій раді лівобережні козаки обібрали Многогрішного гетьманом і постановили бути „у вічному підданстві в царя“; згодились, щоб московські воєводи стояли не тільки в Київі та Чернігові, але й по менших городах — у Ніжині, Переяславі та др. 6-го марта старшина підписала умову, яка звісна в історії під назвою глухівських статей.
Новий гетьман став жити в Батурині, сотенному містечку Ніжинського полку. Батурин з того часу зробився гетьманською столицею. Після Многогрішного в ньому проживали гетьмани Самойлович і Мазепа.
Як ущухли війни й військові чвари на Лівобережжу, тут почали помалу встановлятись нові громадські порядки. Коли лівобережну Україну визволено було з-під лядської кормиги, то всі люде на початку зробились вільними й рівними, бо всі попередні привелеї пансько-шляхет-
