Довго уряди, що слухали римських папів, бороли ся з протестантами, палили їх, мучили, воювали. Протестанти й собі, як де була їх більшість, били прихильників римської церкви й папи, котрого вважали за антихриста. Та все таки нї в цїлім світї, що колись належав до латинської церкви, нї в поодиноких країнах уряди не добили ся того, щоби знищити ріжницю в думках про віру і витворити однаковість чи то римську, чи то протестантську. Розказують, що цїсар Кароль V, за котрого сильно вибухнув в Нїмеччинї, за проводом Лютра, протестантський рух і котрий богато набив і намучив протестантів, під конець свого житя любував ся в годинниках, мав їх богато і все хотїв довести до того, щоби стрілки в усїх годинниках показували однаково, мінута в мінуту, і нїяк того не міг добити ся. „От воно як, сказав одного разу цїсар Кароль, а я ж то хотїв, щоби люди однаково думали!“
По довгих суперечках та війнах з поводу віри, що підняли ся по християнськім світї, коли повстав протестантський рух, розумнїйші та лїпші люде ріжних вір додумали ся до того, що всякий примус в справах віри є річ погана і шкідлива для громади і для самої віри і що ріжниця в думках людських виходить з самої природи людей і не тілько не шкодить людям, а служить їм до того, щоби доходити до правди та випередити одно другого наукою та добротою. Відповідно до таких думок розумні
