хо̂дъ. Вко̂нци прийшла на се мѣсце, де хотѣла. Бувъ то гарный до̂мъ при улици недалеко о̂дъ Гайдепарку. Выбила якъ разъ одинацята. Она во̂йшла въ сѣни. На мѣсци дверника не було нѣкого; она оглянулась непевно довкола и зближалась до сходо̂въ.
— До кого вы хочете, молода дѣвчино? — спытала єи добре убрана служниця, що отворила дверѣ коло неи.
— До однои панѣ въ то̂мъ домѣ.
— Однои панѣ! — о̂дповѣла служниця и глянула зго̂рдно на Нансі. — До якои панѣ?
— Панѣ Мелі, — сказала Нансі.
Служниця, котра теперь могла оглянути дѣвчину докладнѣйше, глянула на ню ще зго̂рднѣйше, закликала слугу, а Нансі повторила єму свою просьбу. Той спытавъ, якъ зве ся.
— Не потребуєте того казати.
— Яку-жь вы орудку маєте до панѣ Мелі?
— Я мушу зъ нею бачити ся — и вже.
Слуга казавъ ѣй вынестись зъ дому и хотѣвъ выкинути єи за дверѣ.
— Уважайте! Живою мене не выкинете зъ того дому! — крикнула она. — Чи нема нѣкого межи вами, що бѣдно̂й дѣвчинѣ зробивъ бы прислугу и давъ знати пани?
Тымчасомъ слуги зо̂брались довкола неи. Добродушный кухарь унявъ ся за нею и казавъ слузѣ донести пани Мелі о дѣвчинѣ.
— Але по що? — о̂дповѣвъ слуга. — Чи вамъ здаєсь, що молода панѣ допустить таку особу до себе?
Отся приспѣвка до по̂дозрѣного стану Нансі выкликала велике побожне обуренье у чотырехъ служниць, котри̂ дуже живо заявили, що се сотворѣнье — то со-