гахъ выглядали, якъ мрачни̂, ще темнѣйши̂ масы. Вежѣ костела Спасителя и св. Маґнуса — тыхъ давныхъ, великаньскихъ сторожѣвъ старого моста — видко було въ темнотѣ, але лѣсъ щоголъ корабельныхъ по̂дъ мостомъ и множество иншихъ вежь щезало въ темнотѣ.
Дѣвчина не бачила шпіона, хочь той ишовъ за нею крокъ въ крокъ; перейшла ко̂лька разо̂въ геть и назадъ по мостѣ, ажь ось дзво̂нъ на вежи костела св. Павла звѣстивъ, то вже зновъ оденъ день минувъ. По̂вно̂чь залягла надъ мѣстомъ, переповненымъ людьми, надъ палатами и хатами, надъ норами жебрако̂въ и уличнико̂въ, надъ вязницями и домами божево̂льныхъ, надъ будынками, де здорови̂ спочивали, а хори̂ стогнали, де трупы лежали, а цвитучи̂ дѣти солодко дрѣмали и снили.
Ще й двѣ хвилѣ не минули по послѣдно̂мъ ударѣ дзвона, коли зъ нанятого воза недалеко коло моста злѣзла молода дама и сивоголовый панъ та скоро по̂шли на мо̂стъ. Ледви они явились на мостѣ, дѣвчина станула уважно а пото̂мъ побѣгла насупротивъ нихъ. Ти̂ ажь скрикнули зъ несподѣванки, але сейчасъ замовкли, бо якійсь чоловѣкъ, якъ во̂зникъ одѣтый, майже надбѣгъ до нихъ.
— Не тутъ — шепнула дѣвчина живо. — Я тутъ лякаюсь зъ вами говорити. Ходѣть за мною тамъ на сходы.
При тыхъ словахъ во̂зникъ обернувъ ся, шорсткимъ голосомъ крикнувъ: „чого вы заступили цѣлый хо̂дникъ!“ и по̂шовъ.
Сходы, котри̂ дѣвчина показала, находились на березѣ Серрі и вели въ до̂лъ до пристани, де заѣзджали кораблѣ и човны. Во̂зникъ побѣгъ до сходо̂въ, подививъ ся и зачавъ сходити въ до̂лъ. Сходы складались зъ трехъ о̂ддѣло̂въ. На друго̂мъ по лѣво̂й руцѣ бувъ муръ, що ся-