священники, чи хоч ієромонахи; із них перший звався підначальний, а другий — третяк. Далі були два ченьці діякони, або „ієродіякони“; із них перший звався уставником, другий — безименним дякуном. До цих пьяти ченьців був ще простий чернець — свічарь, який повинен був виробляти на продаж малі воскові свічи. Далі паламарь, підпаламарій, кухарь і инчі служки набирались із самих козаков. Все духовництво січове жило звичайно за фортецею Січі, в одному будинкові, який величали чернечим дворцем. Січовий духовничий начальник одправляв всі обовьязки звичайного світського священника. В одправі служення він держав чергу нарівно з підначальними потиженно („поседмично"). Опріч того він мусив збірати „чужі гроши“ на свій Межигорський манастирь і записувати суму зборів в шнурову книгу, по якій його і вивіряли тоді, коли його брали із Січі і заміняли инчим начальником. Записуючи живих і мертвих, він звичайно не забував і самого себе. Ченці — діякони теж одправпяли усяке служення по черзі про між собою, потиженно. Перший діякон, так званий уставник, повинен був керувати правим криласом півчоі по уставу Федора Студита. Другий діякон, безименний дякун, кадячи по церкві, иноді так довго пристоював з кадильницею коло скупого отамана, поки той, розсержений діяконським нахабством, не одгоняв його од себе подаянням останньої своєї копійки.
Чернець — свічарь робив малі свічи і продавав їх поцінно, одповідно надзвичайній побожности запорожців, на користь свойого манастиря, з яким він мусив поділятися своім прибутком, одначе поділявся тільки піл — на — піл.
Січовий пан паламарь вибирався на посаду військовою радою із найславетнійших доброго тримання козаків. Йому давалась заплата сто карбованців на рік
