Сторінка:Д. І. Яворницький. Як жило славне Запорожське Низове військо (1918).djvu/35

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


або в манастирь, або у пасіку. Живучи в тиші та самотині, він кріпко держав там пости, „не творив праздних словес“ і гаряче, у день і в ніч, молився Богові. Тамечки, у пасіці, він і доживав свойого віку, тамечки І оддавав Богові свою душу.

Помиляютця ті, що кажуть, буцім-то запорожці не любили обробляти землі, більш того або воювали, або ж зовсім нічого не робили і тільки гуляли та музики за собою водили в Січі. Як що це й було, то було тільки спочатку іх історичного життя, коли вони одно тільки знали, що бились то з турками та татарами, то з ляхами та волохами. Але уже з кінця XVII і на протязі усього XVIII століття, коли запорожці твердо осідись на своїй землі і позаводили по своїх паланках геть скрізь села, хутори та бурдюги, тоді у них почалась дружна і спільня робота плугами по всіх степах. Про це пільнували у них найбільше так звані зімовчаки, або гречкосіі, які жили скрізь по баланках, близько балок, лиманів, озер та стецових річок. Обробляючи своі степи, запорожці укупі з тим не забували прохати „хлібного жаловання“ у польських королів, а потім у московських царів. І ім часто присилали царі „презенти“ в Січ — „зелье (се 6 то порох), денежное и хлѣбное жалованье“, яке йшло на військо січове.

Опріч зімовчаків пільнувала про хазяйство теж і запорожська старшина.

Із одного архивного „діла“, яке мається в городі Катеринославі, в „Губернскому Правленію“, видко, що у останнього кошового запорожськоі Січі, Петра Калнишевського, було два зімовники: один на річці Саксагані, а другий на балці Водяній, яка „падає“ у річку Камьянку (50 верстов од Січі). Опріч того на річці Ингульці, близько слободи Петрової (150 верстов од Січі) був водяний млин, рублений, накритий очеретом, на три кола з двома мукомольними камінями і з одною