тільки меньча половина із усієі сотні була неписьменна, а більша письменна: наприклад, із ста чоловік у куріні 47 неписьменних, а 53 письменних, або ж із ста чоловік 40 неписьменних, а 60 письменних. І це тоді, коли російський сенатор князь Долгорукий був неписьменний і замість нього підписувавсь „господинъ Мельницкій”.
Чим же це можна пояснити?
Спершу всього укладом запорожського низового війська: запорожці — це на наших степах не що, як тіж американці, або ж, коли можна так висловитись, зібрання людської енергіі, бо в Запорожже багато йшло такого люду, який стояв вище звичайного табуну людського, який багато бачив світу, бував, як там кажуть, і в Луцях, і в Струцях, і в Лисявках, і в Борисявках. Друге тим, що в Запорожжі було чимало шкіл. А самі школи були такі: січова, найвища школа, де вчили і великих, і малих школярів киівські ченці, усі з вищою освітою і всі доброго життя і високого розуму; потім того школи манастирські, при Самарському і Нехворощанському манастирях, де вчили теж ченці і звідкіля виходили священики на запорожські села в паланках; нерешті школи церковно-парахвіяльні, які будувались при кожній церкві в паланках. У запорожців був такий звичай, що коли вони мали де в селі будувати церкву, то без шпиталю та без школи не будували іі. Школа св. Покрови була у запорожців за ворітьми Січи. Головне начальство — уставщик, який мав в школі і двохлітню господу; опріч того шкільний отаман, який одначе користувався не великою властью, бо розділяв іі з уставщиком і йому лишалось одно місце на правім криласі, тай то в небутність в церкві уставщика.
Про своі школи запорожці дуже пільнували і клопотались. Якось-то проміж січовими школярами почалась велика хвороба. Запорожці визвали із Киіва лікаря, німця Юста, і привезли його на Січ оглядіти
