Сторінка:Д. І. Яворницький. Як жило славне Запорожське Низове військо (1918).djvu/5

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Як жило слабке запорожське низове військо.


Хто з нас не чув про славне запорожське низове козацтво? Хто не зачитувавсь невмирущим твором невмирущого поета Гоголя Тарас Бульба? Хто не заносивсь думками на шумні Дніпрові пороги, або ж не бажав добачити місця славноі запорожськоі Січі?

От же ж, чи багато з нас знайдетця таких які добре і гаразд знають, як то воно жило теє преславне запорожське низозе козацтво, чим воно було міцне і дуже, як воно побивало своіх близьких і далеких ворогів і через що воно так припало і до душі і до серця нашого.

Про де я й хочу де-що намалювати.

Почнемо з того, де жило теє славне запорожське низове козацтво; далі, як саме жило і яку спадщину воно лишило нам після себе.

Запорожці осягали велику краіну землі: усю теперешню Катеринославщину з Ростовською і Таганрогскою округою, частину Херсонщини, аж по річку Буг, частину Тавріі, де тепер Дніпровський повіт, з городом Олешками, і частину Харьківщини, де Ізюмський повіт з містечком Барвінкова — Стінка.

Уся ця округа, коло 600 верстов удовш, 350 — 400 завшир, 1700 верстов навкруги, инакше коло 10 миліонів десятин землі, поділялась у запорожців спершу на вісім паланок, себ то повітів, або станиць: Орельську, Протовчанську, Самарську, Калміуську, Бугогардовську. Перед кінцем XVIII століття зъявились ще дві паланки — Личківська і Барвінково-Стінкова