Сторінка:Д. І. Яворницький. Як жило славне Запорожське Низове військо (1918).djvu/7

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


В кожній паланці пробувала запорожська старшина — полковник, або сердюк, осаула, підосаулій, писарь і підпосаулій. усі виборні од війська, заслужні. Уся ця старшина жила звичайно без жінок. Зате просте козацтво в паланках жило з жінками і звалося посполітими, зімовчаками, гніздюками. глузливо гречкосіями, пічкурами, лежнями, баболюбами, хазяйнувало і годувало січовиків.

По всіх паланках геть скрізь розкидані були села, зімовники, чи хоч хутори, і так звані бурдюги, себ-то окремні землянки, де жили зовеш одинокі, певно проміж небом та землею, козаки, найчастіїце абшитовані, чи хоч „одставні“ запорожці — січовики.

Усі своі землі запорожці завжди звали вольностями і всі користувались ними спільне через поділи. Поділ землі проміж усім козацтвом робився завжди першого січня, кожного нового року, по так званих лясах, чи хоч жеребках (німецьке слово Loos — жеребок). Першого січня і просте козацтво, і вся старшина військова звичайно збірались у Січ на велику раду; там військовий писарь, ще заздалегідь росписавши усі воліности запорожські по лясах на кожну паланку. виходив на січовий майдан, клав у шапку усі жеребки, трусив іі довго на всі боки у руках і після того казав писарчукам витягати із шапки по жеребку7 і тут же записувати, кому, де і яка угпадала земля. Тим і кінчався увесь поділ військовоі землі. Тут ні лайки, ні суперечки ніколи не було, бо який кому з козак в упадав на землю жеребок, там той козак і сідав і до нового року іі обробляв.

Таке було у запорожців паланкове життя.

Але найголовнішим осередком усього Запорожжя завжди була так звана Січ, себ-то столиця, або козацьке гніздо. Слово „Січ“ одного коріня, як і російські