— Я.... ти вийдешъ сегодні на улицю?
— Ні, въ мене голова болить, — каже Катря.
Семенъ глянувъ ій прямо у вічі. Катря рукавомъ закрилась. Товкаченко хотівъ узять іі за руку — не посмівъ, и вернувсь на улицю.
— Я пійду додому.
— Постривай! Я чула… Люде казали, що у восени хлопцівъ у москалі братимуть.
— Братимуть, — каже, и мене візьмуть.
Жаль стало Семена. Отяжали слізьми очиці у Катрі.... Вона хотіла щось промовить.... Семенъ тихенько узявъ іі за руку.
Катря стоіть якъ укопана.
— А ти за мною тужитимешъ?
— Тужитиму.
— А по Андріеві тужитимешъ?
Катря мовчить.
— И по Андріеві тужитимешъ?
Катря мовчить.
— Прощай, Катре.
Катря заплакала.
— Хиба тобі мене жаль?
Катря мовчить.
— Не жаль?
— Жаль!
И ще дужче вона заплакала. Семенъ обнявъ іі рукою коло стану. Катря одвела его руку.
— Пусти мене, — я пійду.
— Катре, постривай, не втікай такъ скоро.
