Капітан Ґай намірявся давніше, розвязавши справу з «Авророю», пройти Маґеллановою протокою і далі на північ, понад західніми берегами Патагонії; але інформації, що їх він дістав на Трістані д'Акуньї, справили його на південь; він сподівався натрапити тут кільки малих островів, що лежать ніби-то десь на південній паралелі 60°, під 41° 20′ західньої довготи. Коли б не пощастило знайти ці острови, він мав думку, аби сприяла година, направитися до полюса. Отже, дванадцятого грудня ми вирушили в цім напрямі. Вісімнадцятого ми прийшли на те місце, що його нам указував Ґласс, і кружляли довкола три дні, не знайшовши жодного сліду землі, що за неї він згадував. Двадцять першого, в надзвичайно гарну годину, ми рушили далі на південь, рішивши іти в цім напрямкові, скільки буде змоги. Перед тим як почати цю частину моєї повісти, для усвідомлення тих читачів, которі не стежили дуже за ходом розслідів у цім краї, може годилось би тут подати певний короткий звіт про зроблені досі вельми нечисленні спроби досягти південного полюса.
Перша така спроба, що за неї ми маємо певні відомості, належить капітанові Куку. 1772 року він рушив на південь на кораблі «Рішучість», супроводжуваний лейтенантом Фюрно на «Пригоді». В грудні він опинивсь аж на 58 паралелі південної широти, під 26° 57′ східньої довготи. Тут він натрапив на вузькі крижані поля, завгрубшки вісім-десять дюймів; вони тяглися з північного заходу на південний схід. Складались вони із здорових брил і звичайно бували так щільно збиті, що кораблям дуже трудно давалося пробитись крізь них. Під цей час
