1831 року у Південні Моря направився капітан Бріско, на бригові «Лівли», в супроводі катера «Туле»; він був у службі лондонської китоловної фірми Пп. Ендербі. Двадцять восьмого лютого, пробувавши на південній широті 66° 30′, під східньою довготою 47° 13′, він забачив був землю і ясно розглядів в снігах чорні шпилі гірського кряжу в напрямкові Ост-Зюд-Ост. Він лишався поблизу весь наступний місяць, але через негоду не зміг приступитись до берега ближче, як на тридцять миль. Побачивши, що у цій порі не можна добитись яких дальших відомостей, довелось повернути на зимівлю до Ван-Діменової Землі.
З початком 1832 року він знову рушив на південь, і четвертого лютого, на широті 67° 15′, під західньою довготою 69° 29′, знов завидніла земля. Скоро виявилось, що це був острів, поблизу від суходолу тієї землі, яку він одкрив був раніш. Двадцять першого йому пощастило пристати до цієї землі, і він іменем Віл'яма IV-го взяв цей острів під власть, назвавши його на честь Англійської королеви островом Аделаїди. Королівське Географічне Товариство, діставши про це відома, зробило висновок, «що між 47° 30′ східньої та 69° 29′ західньої довготи лежить суцільний простір землі, займаючи обсяг від шістдесят шостої до шістдесят сьомої паралелі південної широти». Про цей висновок містер Рейнолдс говорить так: «ми ніяк не погоджуємось на його слушність; та й відкриття капітана Бріско не дають підстави для подібних висновків. Це ж у самих цих межах Веддел дійшов на південь до меридіяну Східньої Ґеорґії, Сандвічевої землі, Південних Оркнеїв та Шетландських островів». Мій власний досвід, як буде видно далі, категорично ствердив неправдивість висновків Товариства.
Оце є найзначніші спроби дістатися у високі південні широти; отже, перед мандрівкою «Джен» лишалось яких триста градусів довготи, що в їх межах Антарктичне Коло ні разу ще не перейдено. Певна річ, перед нами лежало розлоге поле для всякого роду виявлень, і я з почуттям як-найгострішої цікавости почув від капітана Ґая, що він має намір рішучо пробиватися на південь.
