був мене. Величезне судно, кажу, перейшло понад нами вмент, так легко, як наше маленьке суденце перейшло б яку пір'їнку — без найменшої запинки в бігові. Від жертв не почулося ні єдиного зойку; тільки скрегіт легкий примішавсь до ревіння води та вітру, коли крихітний ботик, занурившись у хвилі, черкнувся на мить об кіль свого згубці; це було все. Думаючи що наш бот (а він же був без мачти) пущено собі десь на призволяще, як непотріб, капітан (Е. Т. В. Блок з Нового Лондону) намірявся іти своїм шляхом, не тривожившись далі цією справою. На щастя, двоє з дозорців заприсяглися, що бачили когось при стерні, і доводили, що є ще можливість порятувати цю людину. Виникла суперечка; Блок розгнівився і врешті сказав, що «він не повинен вічно глядіти за всякими яєчними шкаралупками; що нема чого зупиняти судно для такої дурниці; а коли хто потопився, так ніхто тут не винен; хай топиться і чорт його бери» — або щось у такому роді. Тут уступився штурман Гендерсон, як і вся команда, обурений такою безсердечно-жорстокою мовою. Почуваючи, що люди стануть за нього, він навпрост сказав капітанові, що отакі субєкти саме годяться на шибеницю, що він не скориться капітановому наказові, хоч би його за це й повісили, як тільки ступить на берег. Попхнувши Блока (той дуже зблід і не відказав ані слова), він направивсь на корму і, взявшися до стерна, скомандував твердо: «Під вітер!» Люди кинулися по своїх місцях, і корабель вмить повернув. Все це взяло разом яких п'ять хвилин, і гадалося, що навряд чи можна іще кого врятувати — коли тільки справді хтось був у боті. Одначе, як бачив уже читач, нас обох таки врятовано; і це либонь сталося наслідком двох майже незрозумілих, але на диво щасливих обставин — мудрі й благочестиві люди приписують такі речі нарочитій помочі Провидіння.
Поки судно ще поверталося, штурман звелів знизити малий бот і спустився у нього сам, узявши іще двох людей — здається, тих самих, що бачили мене при стерні. Вони саме виходили з-поза корабля на вітер (а місяць іще ясно світив), коли корабель сильно і тяжко хитнувся до вітру, і в цю саму мить Гендерсон, скочивши на ноги, чим-дуж гукнув матросам: «назад!»
