Ту-віт міцний був на слові, і скоро ми мали багатий запас свіжої провізії. Черепахи були такі гарні, що ми зроду таких не бачили, а качки ліпші за найкращу нашу дичину — м'ясо мали надзвичайно ніжне, духовите, січне. Опріч цього, витлумачивши дикунам наші бажання, ми дістали від них багато селери та цинготної трави, ще й цілий човен, повний свіжої та почасти сушеної риби. Селера, це була нам правдива лагоминка, а цинготна трава — неоціненний скарб для тих наших людей, що виявляли ознаки цієї хорости. Дуже хутко у нас не лишилося у реєстрі слабих ні жодної душі. А було в нас достатком і інших свіжих припасів, що між ним можна згадати молюска, на подобу як мусель, а смаком наче устриця. Хватало й креветок, і раків, і яєць — від альбатросів та інших птахів, із темною шкаралущею. Взяли ми на борт і багатий запас м'яса, з отих свиней, що я згадував. Більшість команди його уподобала, але мені воно наче відгонило рибою, та й взагалі було прикре. Взамін за оце добро ми давали тубільцям намисто, всяке мідяне безділля, цвяхи, ножі, клапті червоної тканини, і вони зовсім були вдоволені такою міною. На березі ми влаштували справжній базар, якраз попід жерлами корабельних гармат, і наші клієнти збирались туди, як здавалося, з цілковитою охотою, ще й у такому порядкові, що поведінка їхня в селі Клок-Клок ніяк не давала нам підстави сподіватись такого.
Отак дуже приязно ішли наші справи протягом кількох днів: гуртки тубільців часто бували на борту шхуни, а партії наших людей сходили не раз на берег, учиняючи довгі виправи в середину острова і не мавши при цім ніякого клопоту. Побачивши,
