Перейти до вмісту

Сторінка:Едґар По. Повість Артура Ґордона Піма з Нантукету (1928).djvu/154

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

що оці острів'яни, так надзвичайно поміж нами шановані, належали до найбрутальніших, найкровожерніших, без краю лукавих негідників, які лиш плямили коли собою лице землі.

Це було першого лютого: ми вийшли на берег, щоб востаннє одвідати селище. Як я вище сказав, ми не мали в собі найменшого підозріння, але ж не понехали належної обачности. Шістьох із команди зоставлено на шхуні, з наказом не підпускати до судна, поки ми повернемо, ні єдиного дикуна, хоч би якою причиною він називався — а самим чатувати незмінно на палубі  Абордажні сітки піднято, гармати подвійно наладовано картеччю, фальконети набито мушкетними кулями. Сама шхуна стояла на підібранім якорі за милю від берега, і ні звідкіль до неї не міг підійти жоден човен, щоб його не побачено зразу і не взято під повний огонь фальконетів.

Зоставивши тих шістьох на борту, нас вийшло на берег усього тридцять двоє. Були ми узброєні до зубів, мавши з собою мушкети, пистолі, тесаки, ще й при боці кожному довгий матроський ніж, дещо подібний до тих «Бові», що їх тепер так багато носять у нас на Заході й Півдні. Сотня воїнів у чорних шкурах стріла нас на причалі, щоб супроводити вглиб країни. Але на цей раз ми здивовано спостерегли, що вони не мають при собі ніякої зброї, а спитавшись про це Ту-віта, він тільки сказав, що Метті нон ві па па сі — себ-то, що ні до чого зброя, де всі між собою брати. Ми прийняли ці слова із задоволенням та й рушили в путь.

Перейшовши згадувані вище струмок та річку, ми вступили у вузькі суточки поміж кряжами мильного каменю, що серед них лежало селище. Цей яр був дуже скелястий, нерівний, так що ми при перших одвідинах Клок-Клоку з чималими зусиллями продирались крізь нього. Весь він мав у довжину щось півтори, може, дві милі, і звивавсь між горбами по всіх можливих напрямках (це, очевидно, колись дуже давно було ложе потока), ніде не йдучи більш як на двадцять ярдів без прикрого повороту. Узбіччя, певне, мали пересічно футів сімдесят чи вісімдесят у сторчовому розрізі почерез увесь свій протяг, а подекуди зносились на дивовижну височінь, так затіняючи прохід, що денне