мов би червона оксамитна стяга. В цім потворнім стані тіло винесено опівдні з каюти, щоб викинути за борт — аж тут штурман углядів його (це він бачив його уперше), і не знати, чи взяло його каяття за доконаний злочин, а чи жах поняв на таке видовище, тільки він звелів людям зашити Роджерсове тіло в його гамак і поховати, як велить морський звичай. Давши такий наказ, він подався наниз, мов би з тим, щоб не бачити далі своєї жертви. Тимчасом, поки люди ладнали тіло до похорону, саме взявся шалений шторм, і цю справу на час відкладено. Труп, покинутий на призволяще, знесло хвилею в риштаки при лівому борті; він лежав там і досі, перекочуючись то туди, то сюди при скажених нирках корабля. Зложивши наш план, ми взялися його здійсняти яко мога скоріше. Пітерс вийшов на палубу. Як і думалося, Аллен зразу зайняв його — бо, як здавалося, приставлений був чатувати над баком, а не для чого іншого. Та доля цього негідника рішилася нагло й потиху: Пітерс підійшов до нього з недбалим виглядом, мов би хотів що сказати, тоді ухопив його за горлянку і, не давши тому ані разу скрикнути, потрутив за борт. Тут він викликав знизу нас, і ми вийшли. Перша наша турбота була — знайти щось таке, чим би можна було озброїтись; в розшуках цих ми мусили бути вельми обачні, бо на палубі, не державшися міцно, годі було простояти і єдину хвилину, а нагальні хвилі затопляли судно при кожнім ривкові вперед. А при всім цім, треба було поспішати з нашою справою, бо кожну мить сподівалися, що штурман вийде нагору, з тим, щоб пустити в роботу помпи — було очевидно, що бриг у цей час мусив дуже сильно набирати води. Пошукавши деякий час по палубі, ми не могли знайти собі нічого здатнішого, тільки дві ручки від помп; одну взяв Август, я — другу. Забезпечивши себе зброєю, ми стягли із трупа сорочку та й пустили його за борт. Тоді я із Пітерсом спустився наниз, а Август лишивсь чатувати на палубі; він стояв на тім самім місці, де перед тим стояв був Аллен, повернувшися спиною до сходів у кабіну; наколи б котрийсь із штурманових прибічників зійшов нагору, він міг би подумати, що це їхній дозорця.
Сторінка:Едґар По. Повість Артура Ґордона Піма з Нантукету (1928).djvu/68
Зовнішній вигляд