Втім, “соціальна історія ідей“ та історія ідей “в чистому вигляді” завжди знаходяться в діалектичному зв’язку. Ідеї “в чистому вигляді” продукуються “інтелектуалами” в нових історичних умовах на основі розвитку попередніх ідей “в чистому вигляді” – це зрозуміло. Але в різних суспільствах і спільнотах як мобільних системах постійно відбувається процес виділення спеціалізованих сфер інтелектуальної діяльності. Це вже не буде первинний та оригінальний процес, нові ідеї будуть поставати на основі “соціалізованих” ідей. Така суспільна потреба виникає там, де “інтелектуали” з якихось причин не виконують своїх функцій, або має місце різкий злам соціальної структури, а відтак і соціальної свідомості.
Пояснимо це на прикладах. Так, нам відомо за результатами археографічних експедицій Запорізького державного університету (під керівництвом Бойка А.В.) непоодинокі випадки написання історії свого села селянами-переселенцями в Південну Україну XIX-XX ст. з центральних українських областей. Писалися ці “літописи” іноді протягом кількох поколінь, і що цікаво, деякі автори намагалися вписати історію свого села в загальну українську історію спираючись на підручник М.Грушевського. Виникнення таких творів зумовлено намаганням зафіксувати і зберегти в новому поліетнічному середовищі свою національну ідентичність та суспільну єдність через усвідомлення і фіксацію власної історії.
Запорожці, як відомо, не мали власної історіографічної традиції. В масі своїй вони були неписемні, не залишили письмових творів, крім величезної кількості скарг, прохань з доведенням своїх прав на землі і вольності на підставі давніх прав та універсалів. Також в історичних думах не тільки узагальнено життєвий досвід народу, а й втілено народні світогляд та ідеали, відображено його історію, філософію.
Принциповим в цьому плані можна вважати висловлене І.Сапожніковим припущення про походження з Архіву Нової Січі рукописного зводу XVIII ст. по історії козацтва, який нині зберігається в бібліотеці Одеського археологічного музею. Ця пам’ятка являє собою зроблену приблизно 1770 р. компіляцію з козацьких літописів, рукопису праці Мишецького та ранніх статей Міллера і не має антикозацької спрямованості. Показовим є докладне цитування з різних джерел гетьманських універсалів (Сапожников И.В. Рукописный свод XVIII века по истории казачества и освободительной войны украинского народа // Південна Україна XVIII-XIX століття. Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України ЗДУ. – Вип.4(5). – Запоріжжя, 1999. – С.232-234). Якщо припущення і невірне, то цілком можливе. Тобто, запорожці відстоюючи свої
