Ейдос.
1’2005.
Ярослава Верменич
Київ
№1
Співвідношення понять “історія ідей” та “інтелектуальна історія” не вкладаються ні в рамки тотожності, ні в формулу опозиційності. Скоріше за все ми маємо тут справу з феноменом наступності. Історія ідей була в фокусі історичної рефлексії від часу її становлення в добу античності. В її руслі в різні часи було запропоновано чимало варіацій розуміння історичного часу, прогресу, логіки історичного пізнання, джерелознавчої критики. Однак криза класичного історизму в середині XX ст. виявила недостатність методологічних підходів, базованих на формалізації методів і натуралістичному детермінізмі. Зародження міжгалузевої аналітичної соціальної науки потягло за собою і переосмислення історії ідей, насамперед на основі її включення у відповідні соціальні, політичні й релігійні контексти. На цьому ґрунті у 70-х рр. оформилася т.зв. “нова інтелектуальна історія” – як відносно самостійний інтегральний напрям зарубіжної історіографії, який вивчає історію ідей в тісному зв'язку з реаліями певної епохи, залучаючи до свого дослідницького арсеналу здобуток і методи антропології, соціології, психології, лінгвістики та інших дисциплін. Інтелектуальна історія входить нині в систему інших типів сучасної історіографії, таких як соціальна історія, історія повсякденності, нова локальна історія тощо. Вона досліджує широке коло проблем, пов'язаних з концептуалізацією історичного часу і простору, досліджує всі форми, засоби і інститути інтелектуального спілкування, всі продукти людського інтелекту. Її дослідницький простір охоплює історію ідей і ідеологій, філософської,