🠞 дослідження взаємозв'язку інтелекту нації, ідеології, політики на різних історичних етапах, аж до сьогодення.
№4
Можливо, саме на ґрунті інтелектуальної історії, якщо вона міцно утвердиться і на українському ґрунті, вдасться, нарешті, навести лад у системі понять, що стосуються особливостей історичного думання, таких як “історизм”, “історичний процес”, “українська історіографія”, “регіональна історіографія”, “історична свідомість” тощо. Особливо важливо дійти згоди у трактуваннях понять “національна свідомість”, “національна ідея”, “національна ідентичність” і т.ін.
№5
Природно, що інтелектуальна історія не заперечує і не затемнює надбання історіографії. У них – дещо відмінні предметні поля і різні методики наукового узагальнення. Інтелектуальна історія досліджує продукти мислення надзвичайно широкого кола людей – істориків, філософів, політиків, правників, етнологів, теоретиків літератури й мистецтва тощо, причому вводить їх ідеї у широкий соціальний і культурний контекст епохи. Історіографія зосереджується на історії історичної думки; її цікавлять погляди і підходи різних за своїми політичними уподобаннями, науковими нахилами, манерою викладу істориків на певне, обмежене в часі і просторі, коло історичних подій. Інтелектуальна історія тяжіє до глобалізму, історіографія – до деталізації. Природно, що у них обох – безліч точок зіткнення і майже необмежені можливості для взаємообміну ідеями. Міждисциплінарні дослідження довготривалих інтелектуальних процесів у сфері історичного знання здатні істотно зменшити залежність історіографічних оцінок від політичної кон'юнктури, усунути нашарування національної міфотворчості в історіографії. З другого боку, доробок історії історичної науки після відповідного переосмислення і збагачення на основі міждисципілнарності, безумовно, становитиме своєрідний фундамент інтелектуальної історії.