№6
Вивчення дискурсивних практик, дискурс-аналіз – надзвичайно перспективний метод соціального аналізу, цілком придатний для надання історії історичної науки “нового дихання”. При всій розмитості поняття “дискурс” найближчим його аналогом є “текст”, а це означає, що завдяки здобуткам структурної лінгвістики усякий текст можна розглядати як форму, що піддається структурному аналізу. Аналіз мови і стилю мислення того або іншого історика дає точне уявлення про те, з яким науковим напрямом він себе ідентифікує і яку політичну ідею явно чи приховано обстоює. Для біоісторіографії це справді безцінний ключ, який відкриває творчу лабораторію історика і проливає світло на ступінь його “заідеологізованості”. А для історії історичної науки в цілому – надійний інструмент деміфологізації.
№7
Поки що перспективи розвитку інтелектуальної історії в Україні не надто обнадійливі. Нагромаджений донині історіографічний досвід, хоча і свідчить про істотний прорив у сфері осмислення доробку української суспільно-політичної думки, все ж хибує на однобічність і певну заангажованість, що йдуть від живучого поділу істориків на представників “народницького” і “державницького” напрямів. Зусилля фахівців різних гуманітарних і природничих наук, що виявляють зацікавленість історією інтелектуальних процесів, слабо координуються. Очевидно, назріла необхідність широкої громадської дискусії з проблем інтелекту, інтелектуалізму, історії ідейної спадщини тощо. Уявляється необхідним створення Центру інтелектуальної історії на базі Інституту історії України НАН України.