Дисциплінарій інтелектуальної історії сьогодні прийнято вважати таким, що постійно розширяється, захоплюючи всі ділянки історичного минулого. І це не дивно, оскільки соціальне буття – сучасне і минуле – є результатом свідомої (чи неусвідомлюваної) діяльності людини. Тож вивчення всіх сторін людської діяльності з точки зору її свідомісних (розумових) передумов представляється дуже перспективним. Воно дає кращі і глибші уявлення про те, чому людські спільноти встановлюють саме такий, а не інший тип політичних, соціальних, міжлюдських, товариських, родинних тощо відносин і чому вони так чи інакше змінюються (або тривають). Важливо підкреслити, що дослідження з позицій інтелектуальної історії представляє споживачеві як би “інший”, “внутрішній” вимір суспільного життя в часі, який здебільшого прихований за лаштунками “зовнішніх” подій і фактів. Водночас воно показує нескінченну різноманітність культурних типів кожного суспільства, яка змушує визнати його плюралізм і, як наслідок, перейнятися повагою до “інакодумання”. Індивідуалізація “історичного бачення” є невід’ємним супутником інтелектуалізації історії.
Разом з тим, частина істориків схильна звужено трактувати інтелектуальну історію, лише як дослідження “біографії ідей” (Лавджой) або “історію історичної думки”. На наш погляд, кожна з ділянок людської діяльності зумовлена інтелектом і тому так чи інакше підпадає під око інтелектуальної історії. Більше того, тільки інтелектуальна історія створює поки що невеликі (але змістовні) можливості для історичного синтезу на рівні соціальних спільнот і соціуму в цілому (хоча такі спроби, принаймні вдалі, нам невідомі).
Методологічний тезаурус інтелектуальної історії сьогодні ще перебуває у стані формування. Низка категорій, які вживалися нами вище, складають лише підстави такого тезауруса. Усі вони з’являлися поступово, по мірі зростання інтересу до конкретних галузей історичного пізнання. Ще в середині минулого століття увага істориків була привернена до “історичної свідомості”, якій було присвячено кілька представницьких міжнародних і національних форумів істориків 60 – 70-х років (зокрема у Франції, Німеччині, Польщі, колишній Югославії та ін.). Приблизно у той самий час увійшов до вжитку термін “ментальність”, навколо якого у 80 – 90-ті роки пройшли жваві методологічні дискусії. У останнє десятиріччя набула поширення мода на дослідження “історичної пам’яті” та її впливу на сучасні і минулі суспільства. Словник інтелектуальної історії зазнає збагачення за рахунок когнітивної соціології (соціології знання), етнології