Характерною ознакою “нової наукової революції” є орієнтація на практичне знання. В умовах переходу до “економіки Знань”, “інтелектуальної економіки” актуалізуються технологічна та експертна функції науки. Запитанними залишаються практичні знання – економічні програми, бізнес-ідеї, проекти (до речі, бізнес є різновидом інтелектуальної діяльності як наука, література, мистецтво), новітні політичні технології, соціологічні опитування, прикладні розробки в промисловій та банківській сферах.
Духовно-культурна ситуація XXI ст. дещо нагадує добу Ренесансу, що маніфестувала вивільнення індивідуальності, творчого начала життя. Ренесансна культура дала гуманізм, гуманітарні науки – humanitatis. У культурі Постмодерну дивовижно поєднуються елементи Ренесансу, Просвітництва, Романтизму, міфології, філософії Платона, ідеї протестантизму, католицизму, містеріальних релігій, інші культурні впливи (езотеричні течії, буддизм). Усі елементи перебувають у взаємодії, що надає культурі постмодерна новий, синкретичний характер. Гуманітарний прорив нашої епохи актуалізує такі бінарні опозиції Романтизму, як суб’єкт-об’єкт, людина-природа, дух-матерія, свідомість-підсвідомість, розум-душа[1].
Гуманітарні науки – це історія свідомості, ідей, мислення. Гуманітарний переворот у сучасному пізнанні корелює зміст і статус інтелектуальної історії.
“Історія ідей” – “інтелектуальна історія”, як співвідносяться ці поняття? Історія ідей як самостійна галузь знання оформлюється на зламі ХІХ – XX ст. у процесі дисциплінарної самоідентифікації історії науки, історії філософії, історії літератури, критики, культури, історії історичної науки (історіографії), історії релігійної свідомості, мистецтва.
У радянській інтелектуальній традиції тривала дискусія навколо визнання історії ідей як автономної (незалежної від загальноісторичного процесу) сфери існування. Це був прихований протест проти марксистської редукції історії ідей, проти ототожнення їх з історією формацій та класової боротьби. В межах марксистської парадигми історія ідей сприймалась як “довга битва ідей”, ідеалізму та матеріалізму, протистояння політичних ідеологій, політичних еліт та народних мас.
Серед радянських істориків існували суттєві розбіжності щодо проблеми періодизації історії історичної науки. Домінувала точка зору, що історія ідей збігається із поступом історичного процесу за
- ↑ Тарнас Р. История западного мышления. – М., 1995. – С.342-346.