він фіксує, їх деформації, трансформації, модифікації (і через біографію автора, встановлення його індивідуальної перспективи, аналіз його соціальної приналежності чи класової позиції, розкриття його фундаментального проекту). Автор може бути не лише творцем тексту, книги, ідеї. З огляду на дискурс він може бути автором чогось більшого, ніж книга, а саме творцем теорії, традиції, наукової дисципліни, в рамках якої можуть існувати інші книги, інші автори. За визначенням М. Фуко, такий автор знаходиться у “трансдискурсивній позиції”. Цих авторів він називає “засновниками дискурсивності”[1]. Засновниками дискурсивності можна вважати Гомера, перших математиків, християнських першовчителів, Маркса, Фройда.
Важлива тенденція постмодерної культури, котра сприяла трансформації історії ідей в інтелектуальну історію – охудожнення знання. Охудожнення (літературизація) є реакцією на кризу жорсткої раціональності, що властива філософській свідомості XX ст. Зараз місце ідеї прогресу, еволюції, процесуальності, заступають поняття дискретності, розриву, катастроф, культурних мутацій в історії, культурних мутацій. Ідеї закономірності протиставляється принцип релятивізму; ідеалу цілісності, концептуалізації – фрагментація, “точковий позитивізм” наратологічної філософії історії; пошукам об’єктивної істини – вивищення творчої суб’єктивності. Змінюється науковий інструментарій: замість понять “об’єктивна реальність”, “закономірність”, “прогрес” у структури сучасної наукової свідомості входять наратологічні концепти “дискурс”, “наратив”, “деконструкція”.
Текст-наратив сприймається не як усталена структура, а як діалог, “пульсуючий простір смислів”.
Духовна практика, інтелектуальна діяльність виступає як текст. Духовний простір Постмодерну – це визнання активної ролі мови, тексту, самого суб’єкту пізнання, це культура діалогу, мультиголосся.
Предметне поле інтелектуальної історії – це дійсно простір варіацій, гра ума, вербальне бієнале. Так, Х. Уайт предмет інтелектуальної історії визначає як процес продукування смислу. Р. Шартьє предметом вивчення вважає інтелектуальну діяльність в соціокультурному контексті. Л. Рєпіна предмет інтелектуальної історії розуміє як історію ідей, умов форм інтелектуальної діяльності. Ситуацію ускладнює термінологічне розмаїття самого предмету
- ↑ Фуко М. Воля к истине: по ту сторону знания, власти и сексуальности. Работы разных лет. – М., 1996. – С.27-33.