інтелектуала – найпопулярніший й найскладніший жанр інтелектуальної історії. Зазвичай творча біографія, психологія й свідомість вченого, письменника, культурного діяча сприймається під кутом зору внутрішньої логіки, автономно від особливостей культурного та наукового життя епохи, без занурення у внутрішній світ героя, без вивчення зовнішньої мотивації інтелектуальної діяльності, поведінкових реакцій.
Сучасні дослідники розрізнюють дві стратегії вивчення індивідуальної історії інтелектуала: 1.вивчення соціуму через особистість, тобто соціокультурної ситуації життя героя; 2.„екзістенційний біографізм”, що передбачає реконструкцію внутрішнього психологічного світу, його динаміки, екзистенційного досвіду індивідуума (Л. Рєпіна). Джерелом вивчення інтелектуального світу індивідуума виступає група ego-джерел (тобто пам’ятки особистого походження), що репрезентують його емоційно-психічний склад, самосвідомість, життєвий досвід.
Звичайно, жанри (тренди) культурно-інтелектуальної історії перетинаються, доповнюють один одного, мають “пульсуючий характер”, практично не існують у “чистому вигляді” у людини. Центральне місце посідає жанр інтелектуальної біографії, де зникає поділ між внутрішньою і зовнішньою історією ідей. Ще Лев Карсавін зауважив, що історія індивідуальності неминуче перетікає в історію взагалі. Словом, наукова біографія слугує засобом повноцінної реалізації соціокультурної моделі інтелектуальної історії.
Дослідницькі стратегії культурно-інтелектуальної історії репрезентовані комплексами засобів, прийомів, методів. По-перше, це принципи культурної і структурної антропології, по-друге, методи й техніки наративної філософії історії, по-третє, прийоми психоаналізу, психоісторії, по-четверте, традиційні наукознавчі, історико-культурні технології.
Наприклад, зі сфери культурної (символічної) та соціальної (структурної) антропології запозичені прийоми вивчення внутрішнього, духовного світу особистості, ментальні характеристики, механізми взаємодії індивідуума та його мікросоціума, дослідження побуту, звичок, змін соціальних масок та ролей, мерехтіння образів.
У методологічному просторі “нової інтелектуальної історії” знаковими залишаються категорії “історична свідомість”, “історичне пізнання”, “стиль наукового мислення”. “Історична свідомість” як категорія “змісту” просто приречена на довічне обговорення. Більшість дослідників розглядає історичну свідомість як форму, різновид суспільної свідомості (поряд з такими її формами, як мораль, право,