Переважна більшість давно минулих подій, відомості про які дійшли до наших днів, цікавлять усе ж таки передусім виключно спеціалістів-науковців. Але існують і такі, що так чи так відомі широкому загалу, викликають гострі суперечки або навпаки однозначно сприймаються суспільством як сакральні аксіоми. Такі історичні факти-символи складають скелет будь-якого модерного міфу зі своїми героями і антигероями, своїм сакральним (позаісторичним) часом, своєю есхатологією.
У формуванні модерної міфології поряд з емпіричними даними історичної науки та абстрактно-філософськими спекуляціями на тему історичного процесу приймають участь, отже, залишки інших видів світогляду (не- і донаукових), вольовий аспект і риси, що складають картину Всесвіту [Вернадский В.И. Избранные труды по истории науки. – М., 1981. – С.43]. Історична міфологія (як синтез “наукового” і “позанаукового” світоглядів) разом з підсвідомими стереотипами, які частіше засвоюються ще з дитинства, відображає відчування світу і місця людини в ньому, яке панує в певну епоху. Історична наука співвідноситься не лише з колективною історичною міфологією, а також з індивідуальною свідомістю кожного конкретного читача, чи споживача історії. Історична свідомість функціонує як структуруюче начало культури [Барг М.А. Эпохи и идеи. Становление историзма. – М., 1987. – С.5-8]. Вимушено викривлене сприймання історії, зазначає сучасний англійський дослідник Норман Дейвіс, “спирається не лише на п’ять фізичних органів чуття, а й на комплекс наперед усталених інтелектуальних зв’язків, пов’язаних як із засвоєною термінологією, географічними назвами, символічними кодами, так і з політичними поглядами, соціальними умовностями, емоційними особливостями, релігійною вірою, зоровою пам’яттю і традиційним історичним знанням. Кожен споживач історії має запас попереднього досвіду, крізь який фільтрується вся зовнішня інформація про минуле” [Дейвіс Н. Європа. Історія / Пер. з англ. – К., 2001. – С.22]. Саме в цьому аспекті вона має немало спільного з поезією, літературою, мистецтвом.
Історична наука, як бачили, інтенсивно впливає на історичну міфологію. Проте, не менш відчутні й зворотні впливи масової свідомості на індивідуальну історико-філософську творчість. Мислитель не вигадує ідею історії, як й будь-яку іншу, з власної голови. Він знаходить її у свідомості свого часу, експлікує з усього інтелектуального матеріалу сучасної йому доби. В залежності від обставин люди по-різному відчувають себе в своєму часі, сприймають його то як безперечний прогрес, то як регрес, а той й як свідоцтво кінця історії. Історична свідомість, хоча й не має претензій на