науковість, містить у собі дещо незрівнянно більш важливе – самовідчування людей у часі, їхнє власне переживання його. Таке переживання – занадто оптимістичне або навпаки песимістичне – й слугує вченому, історіософу тою мислительною базою, “сировим матеріалом”, на якому будується його власне бачення історії, її філософська ідея [Межуев В.М. Философия истории и историческая наука // Вопросы философии. – 1994. – № 4. – С.81]. Так, російський історик Роберт Віппер (1859-1954), пов’язуючи результати історичного дослідження з світоглядними позиціями його автора, наполягав на соціальному характері структури світогляду. Остання складається з двох взаємопов’язаних рівнів: 1) спадкоємність традицій; 2) те, що формується під враженням сучасності, сьогодення. Від боротьби між традиціями і сьогоденням залежать підсумки пізнавальної діяльності суб’єкта. У науці традиції реалізуються за допомогою її категоріального апарату. Сучасність у розумінні Р. Ю. Віппера була не просто ембріональним середовищем, де народжується і розвивається історична думка, але й своєрідним інструментом, що скеровує проблематику дослідження, його основні висновки і оцінки. За теорією пізнання Р.Ю.Віппера, кожне нове покоління і кожна соціальна група по-новому переписує для себе історію, а історіографія визначається як “автобіографія суспільства”, котра постійно переробляється на основі сучасних потреб [Потульницький В. Діалектика ірраціонального й раціонального в російській і польській історичній науці другої половини ХІХ – початку XX століття: Порівняльний аналіз // Український археографічний щорічник. Нова серія. – Випуск 7. Український археографічний збірник. Том 10. – Київ – Нью-Йорк, 2002. – С.268].
Сучасна міфологія, як найважливіша компонента, входить до аксіологічного пласту історіософії, який живить саму історичну науку. Найпоширенішими з сучасних міфологем являються національні, адже вже більше трьох століть саме нації виступають найактивнішими суб’єктами історичного процесу [Колесников К.М. Українська історіософія: генеза, сутність, призначення // Філософія, культура, життя. Міжвуз. зб. наук. пр. – Вип.14. – Д., 2002. – С.71-72, 75].
Значущість певного факту для новітнього міфу пов’язана не стільки з його реальною історичною вагою, скільки зі способом його сприйняття й усвідомлення, зі ступенем його відповідності вже наявній системі образів-зразків. Наприклад, локальні зіткнення дружинників новгородського князя Олександра Ярославовича зі шведами на Неві 1240 року та з тевтонцями на льоді Чудського озера 1242 року в пізніших розповідях набули ознак епічного протистояння Русі західній експансії, що особливо гостро виявилось у художньому фільмі