у перші століття по Різдву Христовому синтезувався з елліноварварськими уявленнями і цінностями [Аверинцев С.С. Порядок космоса и порядок истории в мировоззрении раннего средневековья // Античность и Византия. – М., 1975. – С.266-285].
Підвищена увага до проблеми історичного континуїтету України викликана тривалими розривами в історії місцевих державницьких інституцій, позбавлених до того ж після монгольської навали XIII ст. повного суверенітету щодо своєї території і населення. В середньовіччі державність асоціювалася з особою володаря, а наступність в історії його країни – з тривалістю його ж династії. В Україні такі умови були відсутні і за монголів, і після литовців і поляків, а тому викликані до життя були не лише докази історичної тяглості, а й докази того, чи взагалі була така історія. Показовими в цьому ключі можна вважати висловлювання двох сучасних істориків – представниці державницької історіографії Наталі ПолонськоїВасиленко (1884-1973) та прибічника новітніх постмодерністських методик Марка фон Хагена. Перша запевняла: “Не було миті, коли б поривався зв’язок між старшими мешканцями та новими насельниками, між носіями старої та нової культури. Так передавалися від одного народу до другого господарські традиції, звичаї, культурні зв’язки, так простягалися нитки від неолітичної трипільської культури до Української держави” [Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. – Т.І: До середини XVII століття. – К., 1992. – С.66]. Другий у роботі “Чи має Україна історію?” підкреслював, що дискретність державного життя, адміністративних установ, влади і церкви, дискретність історичної та культурної традицій, прозорість культурних кордонів, політична і культурна аморфність, поліетнічний склад населення – усе це є найважливішою неповторною особливістю історії України. Настільки принципова різниця в підходах двох дослідників пояснюється, на нашу думку, на лише науково-методологічними інтенціями, а й політичними моментами, точніше – приналежністю чи неприналежністю авторів до носіїв відповідної національної міфології [Hagen, von Mark. Does Ukraine Have a History? // Slavic Review 54, no. 3 (Fall 1995). – P.669-670].
№7
Представники старого державницького напрямку української історіографії спиралися на власне прочитання Володимира Антоновича (1834-1908) і Михайла Грушевського (1866-1934). І це доведено в сучасній історії історичної науки. Зокрема, серед перейнятих у них ідей – етнографічний критерій територіального розмежування націй та