ранньомодерних інтелектуалів української “передісторіографії” XVII-XVIII ст. Сьогоднішні теоретики в своєму щирому патріотичному запалі змішали дві принципово відмінні тези: мету українського руху вони запозичили від державників – незалежність, а його рушія підгледіли у народників – народні маси. Втім, міфологічність їхньої позиції проглядає і в іншому – у намаганні сформулювати будь-яку (!) наскрізну ідею-мету української історії, вивчаючи яку, можна слідкувати за недискретною, безперервною течією української історії, будь-то народне начало, будь-то державність, неважливо. В цьому – штучно накинута історії телеологія.
Міфологія, без якої немислимий аксіологічний пласт історіософії, якою наскрізь просякнуті традиції сучасної української історіографії, взагалі не сприяє проявленню нових паростків інтелектуальної історії, особливо деконструктивістських методик постмодернізму. Саме з останніми пов’язує М. фон Хаген найпродуктивнішу перспективу вивчення історії України – наднаціональну. Не затирання дискретності – однієї з визначальних сторін української історії, не маскування прозорості культурних кордонів з метою штучного відмежування (чи обмеження?) української ідентичності, а використання цих потенцій для перетворення української історії на сучасне поле досліджень, на думку західного автора, здатне активізувати історичні досліди як в Україні, так і за кордоном [Hagen, von Mark. Does Ukraine Have a History? // Slavic Review 54, no. 3 (Fall 1995). – P.669-670].
Історія України спростовує багато традиційних штампів і міфологем національної історіографії. Вона здатна сприяти трансформації інтелектуальної роботи в європейській культурі в цілому, адже демонструє альтернативні шляхи розвитку в умовах, коли загальновизнана “національно-державна парадигма” і європейська практика формування національних держав дедалі застаріває посеред розмаїття соціальних практик, норм політичної культури та їх інтелектуального оформлення. Історія України являє собою справжню лабораторію для осмислення кількох паралельних процесів державного і національного будівництва, а також для компаративістської історії [Колесник І.І. Українська історіографія (XVIII – початок XX століття). – К., 2000. – С.125-126].
Підводячи підсумки, зазначимо, що попри всі огріхи національно-історичної міфології уявити собі становлення і розвиток повноцінної національної держави в Україні без неї неможливо. Написання дійсно нової, наукової і патріотичної історії України ускладнюється конкуренцією кількох альтернативних міфологем –