людиною нашого часу. І коли така характеристика здається комусь небажаною, то це зовсім, до речи, не значить, що ми не хотіли його бачити саме таким.
— Але все-таки конкретніш: яким-же він був цей справжній „монолітний“ поет?
Колись, року 20-го, Вас. Еллан виходив на трибуну й надхнено з юначим запалом запевняв сучасних йому літераторів, шо він „самий молодий, самий прекрасний і самий сміливий з усіх“ їх. Це він натякав на нас, „молодих й потасканих в колі заламлених фраз“.
Ми слухали цю бадьору поезію, і вона нас захоплювала. Але коли якогось року 24-го поет Еллан замовк, і заговорив про молодість і сміливість прозаїк Блакитний і заговорив прозою, то… і тоді ми слухали його з таким-же захопленням, бо ми вірили, що він десь у закутку (як сказав би В. Коряк — „захалявно“), — співає зовсім иншої.
І ми не помилились. Так, ми не помилились. „Я хочу поговорити просто… просто“, — прочитали ми в перших віршах „захалявної літератури“, — „невже-ж хто сумнівається, що й Ленінові потрібна инколи хустка до носа“. Як бачите, і „незламному“ „бардові революції“ захотілось поговорити
