Сторінка:Еллан В. Поезії (1927).pdf/43

БАСТИЛІЯ

I

Хмари білі.
Небо блакитне,
і раптом —
Крик:
— Розітнем
Коло Бастилій.
— Вибух.
Гомін…
— Зник…

II

Удар і удар — без перерви.
Простяглися напружені струни.
Червоні нерви оголила земля:
— Від Бастилії — до Паризької Комуни.
До Будапешту — від Кремля.