— А вже-ж, тату, я сплю як колода! Я ще ніколи не була так здорова.
Але і Губертина ставала неспокійна і не раз говорила, що треба буде трохи розірватися.
— Коли хочеш, то замкнемо хату і всі троє поїдемо до Парижа.
— Ще чого не стало! А що-ж буде, мамо, з замовленою роботою?… Я таки якось найздоровійша, коли маю богато роботи; що-ж вам можу більше сказати?
Правду сказавши сподівалася Ангелика таки якогось чуда: що її явиться сам Господь Бог і верне назад Фелисіяна. Вона-ж прецінь обіцяла, що сама про нічо не буде старатися, то-ж найліпше, нічого самій не робити, тим більше, що вже всі святі будуть про ню старатися. Але хоч вона на око ніби тихо сиділа і удавала рівнодушну, то все-ж таки уважно підслухувала; кождий найслабший голосочок, що загомонів коло неї, не уйшов її уваги і вона вслухувалася пильно в той добре її знакомий голос того світа, серед котрого вона жила, а котрий мав її ніби то принести якусь поміч. Її мусіло таки конче щось обявитися. Коли иноді сиділа при вікні схилена над кроснами, слухала уважно, як шуміли дерева і як журкотіла вода в Шевроті. В її дожиданню відбивались і найтихійші тони катедри в її ухах в десятеро сильнійшим голосом: вона чула навіть, як по церкві суває в виступцях паламар та гасить свічки. І знову чула, як коло неї щось ніби крильми порушає, а її здавалось, що то щось невидимого іде вже її на поміч. Нераз аж обернулася, бо здавалось її, що то якийсь дух шепче її до вуха, як вона має собі порадити. А тимчасом дні минали а кінця все ще не було видно.
Саме перше було, що Ангелика не ставала вже ночею на бальконі, щоби не зломити своєї присяги; вона боялася, щоб не зійтись знов з Фелисіяном, коли його на долині побачить. Ставала лиш серед кімнати. Коли-ж вже і листочок на деревині перестав дрожати, ставала вона смілійша і починала темноту розпитувати. Звідки-ж появиться то, чого вона дожидала? А вже-ж ні звідки, лиш з владичого города; може якась огниста рука дасть її знак. А може від катедри; там могли-б відізватись орґани і завізвати її перед престол. Для неї не було-б нічо несподіваного, чи то би голуб, як в святім письмі приніс би її веселу вістку, чи би
