цінь чула в собі тілько сили і цілий день була так спокійна в тій думці, що має повне право старатися сама за своє щастя, а тепер, хоч так само думала, брав її чогось ляк, як колиб вона в чім провинилася. Підійшла на пальцях аж до каплиці Готкерів і тут мусіла вже зловитися за решітку, бо була-б таки упала на землю.
Тота каплиця була в самім кутику старо-романської апсиди і найтемнійша. Своїм низьким склепінням без всяких прикрас подобала вона скорше на якусь виковану в скалі гробницю. Світло заходило до неї лиш через одно вікно, на котрім був намальований святий Юрій, а від синіх та червоних його шиб панував в ній вічний сумерк. Простий престіл з чорного і білого мармору з хрестом і парою подвійних канделябрів, виглядав просто як могила. Стіни були виложені нагробними таблицями. Від гори до долу стояли цілими рядами такі таблиці а виковані на них написи можна ще було відчитати.
Ангелика стояла боязко і не ворухнулася. Попри каплицю перейшов був паламар, але не добачив її, бо вона стояла в кутку під решіткою. Сукню грішниці, що клячала в сповідниці, все ще було видно. Поволі увикли її очи в тій сутіни і вона почала розглядатися по написах і стала їх поводи відчитувати. Поодинокі імена, які вона тут стрічала, стали її нагадувати оповідання про замок Готкерів, так Іван V великий, Рауль III, Герберт VIII. Ще два імена добачила вона тут, а то імена Льоретти і Бальбіни і її стали аж сльози в очах, коли собі їх нагадала. Обі покійниці спочивали щасливо в могилі, бо Льоретта упала від світла місяця з замкового муру, коли спішила по нім до свого милого, а Бальбіна згинула з радости, що повернув її муж, про котрого вона думала, що він вже помер. Обі приходили що ночі і вкривали замок своїми величезними шатами, як коли-б білою хмарою. Вона-ж прецінь сама виділа, як вони літали коло дверий, коли ходила оглядати розвалини і коли вже дуже було змерклося. Ох, як же радо хотіла би і вона умерти, маючи так само як і вони шіснайцять літ, коби лиш її мрії сповнилися!
По церкві роздався якийсь лоскіт і невиразний шум а вона аж задрожала. З сповідниці в каплиці св. Йосифа вийшов священик і замкнув двері за собою. Її стало якось маркотно, що вже не було і тої, що сповідалася. Коли священик
