15
МРІЯ
— Дитинко, голубко солоденька, — промовили вони ледви крізь сльози.
Видно, що дівчина таки не зовсім ще зла була. Може бути, що вона не відучиться від тої примховатости.
— Мої золотенькі, не ведіть мене туди назад, — благала Ангелика, заливаючись сльозами, — не пустіть мене від себе!
Чоловік і жінка споглянули на себе. Ще з осени задумували вони взяти собі за свою якусь дівчину, котра би їх бездітних розвеселяла, та розганяла їм тугу в їх самоті. Вони і зараз рішилися.
— Як думаєш? — спитав Губерт.
— Та візьмім, — відповіла Губертина спокійним голосом.
Не було довгих короводів. Вишивач пійшов зараз до міста дати знати про все мировому, пану Ґрансіреві, що був свояком його жінки і з котрим вони собі таки добре жили. Той обіцяв залагодити цілу справу. Він написав зараз до заряду дому убогих а той, знаючи число дитини, розпізнав її без великого труду і позволив, щоби Ангелика осталася в науці у Губертів, котрих всі знали як людей чесних. Зараз явився і сам інспектор окружний, щоби вписати в книжку потрібні замітки і заключив з господарями умову, після котрої вони мали добре обходитися з дитиною, убирати її чистенько, посилати до школи і церкви і дати їй окрему постіль. Заряд зобовязався зі своєї сторони заплатити за все і після приписів давати дитині одіння.
До десять днів було все в порядку. Ангелиці дали окрему кімнатку на піддашу коло поду, котрої вікна виходили на город і стали вже її учити вишивати. В неділю рано, заки Губертина повела дитину до церкви, отворила вона при ній стару скриню в робітні, де ховала сухозолоть, поклала там на споді на окремім місці книжку і сказала:
— Дивися добре, де я кладу книжку… Я її не ховаю, щоб ти могла її собі взяти, коли схочеш. Все таки ліпше, щоби ти знала, де вона лежить, і завсігди мала її на думці.
Коли відтак пішли до церкви, станула Ангелика знов під дверми св. Агнії. Через цілий тамтой тиждень було на дворі потепліло, але то не довго тревало, бо знов подув студенний вітер і взяв такий мороз, що стоплений сніг поро-
