кійно і холодно розважати та розбирати. Чому ще тамтого вечера вірила, тому тепер вже і крихітки не хотіла не вірити: один подув вітру, що не знати, звідки прийшов, приніс то з собою. В одній хвилі попала вона в найбільше нещастя, котре аж тоді можна почути в цілій його силі, коли знаємо, що нас не любить тота людина, за котру ми і життя віддати готові. Та-ж він її раз сказав, що нема більшого болю, нема страшнійшої муки, як знати, що нас не любить той, кого ми любимо. Доси вона ще якось держалася, бо вірила сильно, що настане чудо; але тепер, коли втратила віру, то і сили її опускали і вона, як мала дитина, не знала, що собі робити і де подітися. Почалася тепер боротьба повна муки.
Насамперед почала вона вмовляти в себе, що нічого собі з того не робить: коли він її не любить, то тим ліпше! Вона не з тих, щоби ще його любила. І так сама себе дурила; вмовляла в себе, що він її зрадив, удавала байдужну, а все таки вишивала герб Готкерів. А мимо того мало серце її не пукло, встидалася лиш признати, що вона все ще його любить. Через цілий тиждень, відколи вона нитка за ниткою вишивала герб Готкерів, то лиш страшно мучилася. Емаліовані части треба було робити з кордонетового шовку а металеві сухозолоттю. Але-ж бо то і мука була, коли руки так і тряслися, коли треба було схилити головку, щоб укрити очі повні сліз, котрі до того ще блеск від гербу томив! Лиш про него думала, лиш його над все в світі поважала задля його казочного, шляхотського роду. А коли вишивала приповідку: „Коли така Божа воля, то і моя”, то пізнала добре, що вона на віки прикована до него і що годі вибити собі його з голови: аж не виділа, що робить і таки без памяти, от так з простої навички, колола голкою.
Аж жаль брав дивитися, як Ангелики бралася розпука з любови, як її мучила та безнадійна любов а вона не могла її позбутися. Все ще думала, що пійде до Фелисіяна, що кинесь йому на шию і таки його вже не пустить від себе. Боротьба розпочиналася все наново. Нераз здавалося її, що вона вже побідила, бо в її серці настав якийсь великим спокій; аж сама себе не пізнавала, коли так спокійно і смирно припадала в покорі самовідречення: то вже не була з неї та сама, то якась инша, добре вихована дівчина, які виводить звичайно щоденне життя і яких робить виховання. Але
