знає ліпше від тебе, що то значить дати серцю волю…
Він поблід а в його очах заблисли грубі сльози. Та і Губертині жаль зробилося, що вона так йому притяла; вона приступила до него і взяла його за руки. Але він відступився від неї і заходячись від плачу, повторяв заєдно:
— Ні, ні, я таки немудро сказав… Ти слухай своєї мами, чуєш, Ангелико? Ані ти ані я не знаємо нічого, у неї лиш розум… Я таки немудро говорив, немудро…
Занадто роздразнений, як щоби знов засісти на давне місце, кинув він на бік фелон, котрий вже натягнув був в рамці, а взявся напускати хоругов, що стояла вже готова в рамцях. Він взяв горнятко з фляндрійською гумою і став її накладати пензлем на відворотній стороні матерії; вишивання ставало через то міцнійше. Його губи ще дрожали злегонька, але він вже не обзивався.
І Ангелика мовчала також, бо її так веліли, але гадками літала вона все висше і висше, далеко понад то, чого бажала; що в ній діялося, видно було з її тоненьких губ, що від надмірного чувства були до половини відхилилися, видно було з її очей, в котрих пробивалися її мрії, широкі як то синє небо. А ті мрії снувала тепер все дальше і дальше золота нитка в її руках, з них виростали і розцвиталися на білім сатині великі лелії і рожі а посеред них знамя Марії. Вишиване било лелії світилося, як який луч сонця, а тоненькі листочки з металевої луски, пришиті крученим шовком, виглядали як ті звізди, що дощем спадають з неба. А вже само знамя Марії по середині, то аж за очі ловило, так світилося від золота, що було на нім то грубе нашите, то повитискане; від него розходилися лучі містичного світла, як від сходячого сонця. Ніжні рожечки з шовку виглядали як правдиві а ціла як сніг біла риза ясніла чудно від прекрасних золотих цвітів.
Довго, довго мовчала Ангелика а відтак підняла головку; її личко аж палахкотіло від крови, що тиснулася до него з серця. Вона споглянула злобно на Губертину, рушила з легенька головою і відозвалася ще раз.
— Я таки буду ждати на него, і він прийде!
Якийсь нерозважний дур взявся її голови, але вона все таки обставала при своїм. Так а не инакше, він прийде та й годі, і ніхто не був в силі вибити їй того з голови.
