рушення, яке викликувала в її серці їх блідо синя краска. Її здавалося навіть, що Шеврота ще ніколи так не журкотіла по ріняках попід ситник, що виростав при її берегах. Річка здавалась таки говорити до неї, вона чула її неясні слова, а все ті самі, ті самі, що аж її в голові заверталося. Хіба там вже не було того поля, котре вона добре знала, що так все її там дивувало, та викликувало в ній нові чувства? А може то вона так змінилася, що чула і виділа, як там що раз нове добувалося життя?
Ще більше дивувала її катедра, та величезна будова, що з свого правого боку підоймалася аж під самі хмари. Що дня бувало досвіта здавалося її, що вона видить її перший раз а то її страшно зворушало, їй таки здавалося, що ті старі мури так само як вона жиють, так само як вона думають. Ангелика не знала тому ніякої причини, вона того не могла зрозуміти, а все-ж таки чула, що і в ній відзивається щось такого, як то містичне життя тої величезно; будови, котрої дитинячі літа тревали вже три століття і котра зберігала в собі віру цілих родів. Долом спочивала церква як колиб на колінах, мов би то вона своїми романськими каплицями по боках, своїми вікнами з повними каблуками схилилася до молитви. Горою піднималася вона вже просто в гору, підносила очі і руки до неба, бо таке вражіння робили вікна ковчега склеплені до середини, що були зроблені вісімдесят літ пізнійше, та легкі вікна в горі, попереділювані на вхрест з своїми ломаними каблуками і розетами.
І чим раз висше та висше піднималася вона від землі простісінько в гору а її поперечки і пілястри хору, побудовані і украшені дзвіночками, пірамідками та навершками яких двіста літ пізнійше, величалися правдивим ґотицьким стилем. Жолубці, що ішли вздовж поперечних мурів, зводили воду з криші. Балюстрада заросла льоницерою відділяла терасу від каплиць апсиди. Цілий будинок ставав тим величавійший, чим більше піднимався в гору і ніби аж молоднів; вирвавшись з під середновікової господарки духовенства здавався припадати до самого Бога любови і помирення. Здавалося майже, що та святиня мала в собі навіть фізичне чувство того, що була свобідна і щаслива, бо піднималася в гору десь аж до неба як та пісня набожна і чиста.
Впрочім слідно було дійсно життя в катедрі. В горі, під
