— Заждіть, мамо, заждіть! Я приложу рушники каменем… Побачимо, чи та злодійка вода вхопить їх з під него!
Вона приложила білля каменем, а сама побігла ще по другий до млина і аж радувалася в душі, що може трохи помогти та потрудитись; коли-ж стовкла собі палець, то лиш стрясла ним і сказала, що то нічого не вадить. Діди, що жили в розваленім млині, ходили в день за прошеним. На полі було отже пусто і тихо, не видно було ані живого духа, лиш часом зашуміли густі верби та високі тополі або зашевелілися буряни, в котрих можна було сховатися по саму шию. З сусідних городів, обсаджених високими деревами, віяло якимсь холодним спокоєм. Від третої години з полудня почала вже і тінь катедри ставати довша, а з неї нісся ніби аж якийсь запах кадила на поле.
Ангелика прала білля ще дуще а праник в її здоровій білій руці так і літав по воздусі.
— То-ж то я собі в вечір попоїм, мамо!… А ви казали, що дасьте мені торта з суниць.
Але сим разом мусіла Ангелика вже сама полокати білля на ріці. Бабусю Ґабе було підвіяло і вона того дня не прийшла, а Губертина мусіла поратися коло хати. Ангелика підложила собі соломи під коліна і полокала один кусень за другим, бовтала ним доти по воді, доки аж не відпливала вода чиста як сльоза. Вона не конче спішилася. Вже від самісінького рана взяла її була цікавість, бо і не мало здивувалася, коли побачила, що якийсь старий робітник в сірім кафтані почав ставити руштовання під вікном каплиці Готкерів. Мабуть бралися направляти малюнок в вікні. А вже давно був би час його відновити: святому Юрію неставало кілька шиб а замісць других, мальованих, що Бог знає коли вже були повибивалися, вставлено біле скло. А все-ж таки тота робота щось її дуже була занепокоїла. Вона вже так була навикла до того святого змієвбийника та до царівни, котра вела за собою на поясі змія, шо аж мало не плакала; її здавалося, що то хотять ще більше потовчи старий малюнок. Та-ж то таки гріх тикати таку стару річ та щось там на ній зміняти. Коли-ж вертала з полуденку, то вже годі було їй гніватися: на руштованню стояв тепер другий робітник, але вже молодий. Він мав на собі такий самий сірий кафтан. Вона зараз його пізнала, то був той сам.
Ангелика ані трошки не засоромилась, лиш приклякла
