нічого не знала про него. А може то так і мало бути, щоби женщина розкрила своє серце а мущина був для неї тайною. Вона і не дуже була цікава; вона знала, що таки її буде на верха і усміхалася лиш, коли собі нагадала те, що таки конче мусить настати. Вона не знала нічого про него, а все-ж таки відгадувала йому з очей його гадки. Він зявився, вона зараз його пізнала і обоє полюбилася.
Вони аж роскошували з радости, що бодай з далека можуть на себе споглядати. За кождий раз добачували вони одно на другім щось нового, що нову викликувало в них радість. Вона мала від голки так кінчасті пальці в яких він дуже любувався. У него знов були такі малі ніжки, що аж її заздрість брала. Ціла його урода припала була її дуже до вподоби і вона аж не знала, як йому дякувати за його красу а ще більше зрадувалася того вечера, коли добачила, що його борідка яснійша від волосся на голові, через що він так дуже був милий, коли усміхався. Одного дня рано він вернув від неї аж ошоломлений: вона бачите, перехилилася була через поручча а він добачив на її делікатній шийці якусь чорну цятинку. Навіть і серця їх стояли їм для себе отвором і там можна було за кождий раз щось нового добачити. Коли вона свобідним і гордим рухом відчиняла вікно, то йому здавалося, що то вона не вишивачка а просто сама царівна. Так само думала і вона, коли виділа, як він елястичним кроком поступає по мураві. Ще з першу, коли вони були разом, зміркували вони одно на другім всі добрі прикмети, добачили свою уроду. Кожда стріча приносила нову розкіш. Їм здавалося, що їх щастю нема вже кінця, що вони ніколи не надивляться на себе.
А мимо того став Фелисіян скоро нетерпеливим. Він вже не перестоював цілими годинами під вербами, для него вже мало було того щастя. Скоро лиш Ангелика явилася на бальконі і там сіла, він став зараз неспокійний і старався всякими способами зблизитися до неї. То стало її вже таки на добре гнівати, бо вона боялася, щоби хто не підглянув. Одного дня таки мало що вже не погнівались: він підсунувся був аж під мур а вона аж мусіла уступитися з балькону. Та катастрофа вбилася йому клином в голову, але з його лиця промовляла таки зараз така покора, він так здавався просити її прощення, що вона таки зараз на другий день йому простила і сіла собі в звичайній порі на бальконі. Та
