Сторінка:Енеїда. 1808.pdf/137

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
122


Були тамъ честны пустомолки,
Що знали ввесь святый законъ,
Молилися безъ остановки
И били сотъ по пять поклонъ.
Якъ въ церквѣ межъ людьми стояли
И головами все хитали;
Якъ же були на самотѣ,
То молитовники ховали,
Казились, бѣгали, скакали
И гирьше де-що въ темнотѣ.

***

Були и тіи тамъ панянки,
Що наряжались на показъ;
Мандріохи, фліорки и дымтянки,
Що продають себе на часъ.
Си въ сѣрцѣ и въ смолѣ кипѣли
За те, що жирно дуже ѣли
И що ихъ не страшивъ и пистъ;
Що все прикушували губы.
И скалили бѣленьки зубы.
Да й не давали старшимъ мѣстъ.